Про це зазначив автор книги « Львів Левинського: місто і будівничий», дослідник, історик архітектури Ігор Жук.

«Левинський працював у якийсь специфічний час: з одного боку, прийшла вже нова доба, але з іншого боку була культура, ще були живі ремісницькі традиції. Ці ремісничі традиції були в системі державних ремісничих шкіл. Якщо ви подивитесь на якість деталей до 1930-х років, до ІІ Світової війни у Львові, на якість фурнітури, яка є, на культуру до того штучного каменя та бронзи, ви одразу побачите, що ремісничі традиції йдуть із середньовічного цеху… І Левинський цим користувався.

Хлопці могли нарисувати все що завгодно, якщо схвалював замовник. Майстер виконував це зі штучного каменю, металу, в різних техніках, чи з різної кераміки, майстер це робив, дістав будь-що за поміркованою ціною. Революція цін, яка відбулася після І Світової війни, привела до того, що цілі цехи почали вимирати, потім ви знаєте, що було… Відновіть майстра, тоді відновите пасаж Міколяша», - сказав Ігор Жук.

Він також зазначив, що зараз, вставляючи пластикові вікна, вивалюють автентичну столярку, і її вже не повернеш. Тому те, що є ще автентичне у Львові, потрібно фотографувати, бо скоро навіть цього не буде.

Як зазначалося, «Пасаж Міколяша» було збудовано у Львові в 1889-1901 роках за проектом львівських архітекторів - українця Івана Левинського та поляка Юліана Захарієвича. Перехід між двома вулицями (Коперника і Вороного) був накритий скляним дахом. У “Пасажі Міколяша”, зокрема, містилися два кінотеатри, ресторан Орловського, кофейня Гугета, магазинчики порцеляни, солодощів, квітів, фотосалон, різні гуртівні. Це був авангардний архітектурний ансамбль.